Український Андерсен - Всеволод Нестайко

Всеволод Нестайко  беззаперечний класик сучасної української дитячої літератури.

Щоранку на вулиці Шовковичній, у самому центрі Києва, можна  було зустріти високого сивого чоловіка з песиком на повідку. Час від часу він жартівливо посварювався на свого Дюка й усміхнено-замріяно крокував далі... На нього не полювала зграя фотографів і телекамер, проте його книжками зачитуються мільйони дітей «від 2 до 102...», і якби зібрати воєдино всю їхню до нього любов — вона осяяла б всю Україну... Мова, звичайно ж, про найславнішого українського казкаря Всеволода Нестайка — автора знаменитих «Тореадорів з Васюківки» — чи не найкращого українського дитячого роману минулого століття.

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині. У лихі 30-ті, втративши батька — поляка-тернополянина, який у 20-ті роки був у "січових стрільцях", майбутній письменник переїжджає з мамою до Києва. Скінчивши десятирічку, 1947 року В.Нестайко вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студентства, які запам’ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка».

 Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах «Барвінок» та «Піонерія». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році. Майже п’ятдесятилітній шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єc.

Найвідоміші з них «В Країні сонячних Зайчиків» (1959), «Супутник ЛІРА-3» (1960), «Космо-Натка» (1963), «Робінзон Кукурузо» (1964), «Тореадори з Васюківки» (1973), «Одиниця з обманом» (1976), «Незвичайні пригоди в лісовій школі» (1981), «Загадка старого клоуна» (1982), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988), «Слідство триває», «Таємничий голос за спиною» (1990), «Неймовірні детективи» (1995) та інші непересічні твори.

Книги В. Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та іншими.

За творами Всеволода Нестайка знімалися фільми, що завоювали міжнародні нагороди. Телефільм «Тореадори з Васюківки» одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм «Одиниця з обманом» премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984) та відзначено спеціальним призом на кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985).

Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка ( за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

Помер  письменник у Києві в серпні 2014-го.

 Был, есть и будет прекрасен

Антон Павлович Чехов

29 января исполняется 155 лет со дня рождения Антона Павловича Чехова.

Кому не известны цитаты: «Краткость – сестра таланта» и «В человеке все должно быть прекрасно…». Но далеко не все помнят, что их автором был Антон Павлович Чехов, великий русский писатель, чья слава распространилась далеко за пределы нашей страны и не померкла до сегодняшнего дня. 

Антон Павлович Чехов родился (17) 29 января 1860 года в Таганроге. Учился в Таганрогской гимназии, а в свободное время помогал отцу в бакалейной лавке. Антон очень любил читать и часто читал вслух, разыгрывая сцены перед братьями и знакомыми. В 1876 году семья разорилась и переехала в Москву. Чехов остался в Таганроге и, чтобы добыть средства к существованию, стал давать частные уроки. После окончания гимназии он поступил на медицинский факультет Московского университета. Чтобы заработать на жизнь, стал писать небольшие юмористические рассказы, публикуя их под псевдонимами: Антоша Чехонте, Человек без селезёнки и другими. Впоследствии они вошли в сборники «Пестрые рассказы» и «Невинные речи». 

В большую литературу писатель пришел после окончания университета — работая уездным врачом, он одновременно продолжал публиковать свои произведения. Его сборник «В сумерках», вышедший в 1887 году, был замечен читателями и критикой. В том же году была поставлена его первая пьеса «Иванов». В 1890-х годах Чехов был самым читаемым писателем в России. Основными темами творчества писателя являются идейные искания интеллигенции, проблемы обывательского существования. Его лучшими произведениями считаются рассказы «Палата № 6», «Человек в футляре», 

пьесы «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестры»,

«Вишневый сад». Они и сегодня выглядят современно и с успехом идут во многих театрах мира. В 1892 году Чехов купил имение Мелихово недалеко от Москвы, где продолжал заниматься литературным творчеством, а также не оставлял своей врачебной практики, помогая местным крестьянам. В последующие годы он много ездил по стране, а в 1898 году из-за ухудшения здоровья перебрался в Ялту, где построил дом. Здесь бывали Л.Н. Толстой, М.Горький, И.А. Бунин, А.И. Куприн, И.И. Левитан. Однако болезнь - туберкулез - прогрессировала, и летом 1904 года Чехов выехал на курорт в Германию. Однако это не помогло, и (2) 15 июля 1904 года Антон Павлович Чехов скончался в Баденвайлере (Германия). Похоронен он был в Москве на Новодевичьем кладбище.

Крути: честь і кров

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михаїла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді.

Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені.

На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.

В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости.

Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.